Теорія Вільного Суспільства «Частина II»

На цій сторінці ви можете ознайомитися з працею Віталія Тизуня «Теорія Вільного Суспільства».


Праця «Теорія Вільного Суспільства» являє собою короткий виклад критики державної діяльності, основ влаштування вільного суспільства, аспектів його функціонування та шляхів практичного досягнення. Насамперед розглядається питання того, чому нам необхідно досягти свободи та позбутися від держави. Після визначення всіх негативних аспектів, які є незмінними атрибутами держави, ми переходимо до формування концепції вільного суспільства, повністю заснованого на свободі діяльності та домовленості, а також аналізу властивостей і механізмів, які забезпечують його життєздатність та стійкість. Розібравшись з недоліками держави та влаштуванням вільного суспільства, ми можемо визначити шляхи практичної реалізації ідей свободи.

Дана праця добре підійде для людей, які починають свій шлях у вивченні вільного суспільного устрою, проте через надання простих і вкрай зрозумілих концепцій, які можна взяти на озброєння, вона також являється хорошим посібником для тих, хто вже знайомий з ідеями свободи. Крім того, я рекомендую цю працю до ознайомлення кожному, хто частково або навіть повністю не підтримує ідею абсолютно вільного суспільства, можливо викладена в ній аргументація зможе Вас переконати.


Повний текст праці доступний для перегляду в pdf форматі, натисніть тут.

Також його можна скачати в наступних форматах: pdf, fb2, epub, mobi.


На даній сторінці знаходиться текст другої частини праці, що вміщує в собі продовження другого розділу, третій та четвертий розділи, а також перелік джерел. Першу частину праці ви можете переглянути тут.


Соціальне забезпечення

Сфера соціального забезпечення дуже часто вважається здатною функціонувати виключно в умовах обов’язкової для всіх участі в системі державного перерозподілу коштів. Нерідко ставиться питання про те, як бути без державної соціальної допомоги, адже в житті трапляється всяке і кожен може потрапити в скрутне становище. В будь-який момент можна втратити роботу, захворіти, або ж стати жертвою стихійного лиха. Будь-яка людина може несподівано стати інвалідом, а також кожному необхідне соціальне забезпечення в старості, коли вже немає можливості працювати.

Досить очевидну відповідь на цю проблему дає розгляд вільного суспільства з точки зору панархії та ЕКЮ. Які організації будуть забезпечувати працездатність сфери соціального забезпечення? Контрактні юрисдикції! В принципі панархічний підхід без проблем дає відповідь на всі подібні питання про функціонування вільного суспільства. Однак я вважаю за необхідне розглянути й деякі інші варіанти.

Для початку розберемося з пенсійним забезпеченням. Розглянемо декілька можливих підходів. Перший – використання солідарної пенсійної системи (коли забезпечення пенсіонерів покладено на молоде покоління), яку активно практикують держави, але з перенесенням в умови вільного ринку, що допоможе пенсійним організаціям та юрисдикціям, які виберуть дану систему, реалізувати її найбільш ефективним шляхом, без недоліків державних систем. Другий – накопичувальна пенсійна система. Її суть полягає в тому, що кожна людина сама повинна забезпечити собі старість накопичуючи кошти та інвестуючи їх у певні активи під час своєї трудової діяльності. Дана система вирішує проблему забезпечення зростаючої кількості пенсіонерів, оскільки вона не передбачає підвищення фінансового навантаження на молоде покоління, що може сильно вдарити по його достатку.

Тепер розглянемо приватне страхування, яке надає допомогу в випадку різних непередбачених подій. Будь-яка людина може укласти контракт з приватною страховою компанією на свій вибір, зважаючи на власні уподобання щодо умов страхової програми. При цьому із-за ринкової конкуренції вартість приватних страхових послуг набагато нижча, ніж виплачувані державі через оподаткування кошти, вона чітко визначається контрактом, а якість самих послуг вище.

Варто також згадати приклад спільнот взаємодопомоги, які існували в Британії в 19-му столітті, коли законодавство цієї країни не регулювало сферу соціальної допомоги. Вони були об’єднаннями працівників, які робили певні внески в загальний бюджет, і, якщо хтось із них потрапляв в скрутне становище, то йому з бюджету виділялися кошти. Товариства взаємодопомоги сприяли пошуку нової роботи, якщо хтось з учасників був звільнений, надавали кошти для лікування, і навіть допомагали сім’ї учасника, якщо він був єдиним її годувальником і втратив здатність працювати або навіть погибнув[8].

Крім цього, варто врахувати приватну благодійність, корисну в випадках, від яких з тих чи інших причин не можна було заздалегідь застрахуватися. Різні приватні організації беруть участь в благодійності, оскільки це дає їм можливість заробити хорошу репутацію, а значить і привабити нових клієнтів.

Приватні страхування та взаємодопомога не передбачають проведення політики насильницького перерозподілу коштів, їх послуги дешевше та якісніше державних, і вони не викликають децивілізаційних ефектів, оскільки в ринковому середовищі людині в будь-якому випадку необхідно проявляти самостійність при виборі тих чи інших страхових організацій, а також нести відповідальність за виконання умов страхової програми зі свого боку. Крім того, приватна допомога передбачає такий розмір виплат, який дійсно необхідний для того, щоб допомогти людині розв’язати її проблему, і ніяк не більше, адже в ринковому середовищі нікому не вигідно годувати паразитів.

Підсумки влаштування вільного суспільства

Після того, як ми розібралися з питанням функціонування вільного суспільства, а також розглянули деякі приклади окремих сфер діяльності (таких як стандартизація норм і законів, контроль якості поставляємих на ринку благ та безпеки угоди через репутаційні інститути, а також забезпечення соціальної допомоги приватним шляхом), які функціонують в умовах вільного ринку, можна зробити висновок про те, що вільне суспільство абсолютно життєздатне.

Звичайно, теорії вільного суспільства можна поставити безліч інших питань щодо окремих аспектів його функціонування, проте відповіді на ці питання дуже легко отримати, вдаючись до підходів, аналогічних тим, що були використані при розгляді зазначених раніше сфер діяльності.

Наприклад, можна поставити питання про те, як буде функціонувати освіта і медицина. Однак відповідь досить проста, вони будуть функціонувати завдяки приватним організаціям, які займаються діяльністю в даних сферах. Мало того, послуги таких організацій стануть більш доступними для людей, через відсутність оподаткування у них буде більше коштів, а значить їм не доведеться вибирати послуги держави лише через бідність або жалість до відібраних коштів (адже для платника податків вибрати послуги приватних організацій нерідко означає необхідність відмови від претензій на певну частину податкових коштів, в такій ситуації вони для нього просто згорають). Можна поставити питання про те, як буде функціонувати міграційна політика, але і ця проблема теж легко вирішується приватним шляхом. Спільноти, які бажають приймати мігрантів, можуть давати їм в оренду власне житло та робочі місця на власних підприємствах; якщо ж хтось не хоче контактувати з мігрантами, то він має можливість не впускати їх на свою приватну територію та відмовитися від будь-яких відносин з ними.

У вільного суспільства завжди знайдуться відповіді на питання стосовно функціонування тих чи інших сфер діяльності в ринкових умовах!

III. СТРИМКИ І ПРОТИВАГИ

Дуже важливим питанням до теорії вільного суспільства є те, яким чином свобода забезпечить собі довгострокове існування. Адже хіба з плином часу не виникне ситуація, коли невелика кількість суб’єктів заволодіє занадто великими впливом і силою, що дасть їм можливість насильницького підкорення інших суб’єктів та відродження держави? Крім того, вільне суспільство вразливе перед нападом держав у випадку локальної реалізації. Чи не краще діяти в рамках уже існуючої держави, просто покращуючи її та не роблячи ніяких радикальних змін, щоб уникнути подібних сценаріїв з непередбачуваними наслідками?

Метою цього розділу являється викриття недоліків даного аргументу та демонстрація його недійсності. Чимало причин вказують на те, що таке ствердження не є дійсним для вільного суспільства, і зараз ми розглянемо їх більш детально.

Недосяжність монополізації

Вільне суспільство здатне мати надійні механізми стримок і противаг, що виникають із контрактної мережі, сформованої домовленостями між приватними суб’єктами. Це вже згадувалося при розмові про взаємопов’язаність суб’єктів. Взаємопов’язаність – дуже важливий аспект запобігання виникненню примусових відносин у вільному суспільстві.

Якщо якийсь суб’єкт заволодіє величезними коштами та ресурсами, або навіть стане єдиним агентом в одній або декількох сферах діяльності, його вплив щодо всього суспільства все одно буде досить мізерним, оскільки існує безліч інших сфер діяльності, зайнятих іншими суб’єктами. Одна компанія (або навіть декілька, що перебувають в змові) не може просто взяти, і заволодіти достатніми засобами та впливом для примусового підкорення всіх інших суб’єктів, оскільки в один момент бюрократичні витрати просто перевищать прибуток. Звичайно, якщо саме вільне суспільство буде реалізовано в занадто локальних масштабах з невеликою кількістю суб’єктів, що беруть в ньому участь, досягнення переважного впливу можливо до зіткнення зі стелею бюрократичної ефективності. Але чим значніше масштаби вільного суспільства, тим менше ризик виникнення подібної ситуації. З усіх можливих агентів тільки держава здатна утримувати величезний бюрократичний апарат, оскільки у неї є можливість робити це шляхом вилучення коштів у власного населення через оподаткування, в той час як приватні організації, ніяк не пов’язані з державним апаратом, такої можливості не мають.

Звичайно, на вільному ринку можуть виникати тимчасові монополії. Причини можуть бути різні: виключне володіння певним ресурсом на деякій території (але в такій ситуації власник ресурсу не зовсім являється монополістом, йому все одно доводиться конкурувати з виробниками, що володіють цим же ресурсом в інших регіонах, оскільки жителі його регіону можуть почати імпортувати їх товари через погану якість або високу вартість його власних), технологічна новизна пропонованого виробником рішення (але йому потрібно ще переконати споживачів віддати перевагу його рішенню перед тими, що вже існують), або ж сам факт того, що дана організація являється найефективнішим агентом з усіх можливих у певній сфері діяльності (в цьому випадку, звичайно, монополія ніяк не шкодить інтересам споживачів). Але жодна така тимчасова монополія не здатна закріпити свій монопольний статус, у неї немає можливості диктувати всім іншим суб’єктам власні умови в односторонньому порядку, оскільки вона не володіє переважним впливом. Таким чином, вона не може обмежити комусь вхід на ринок, а значить статус монополії для неї нічим не гарантується, в будь-який момент на ринку можуть з’явитися інші ефективні та конкурентоспроможні агенти (потенційна можливість чого змушує тимчасові монополії випускати якісні та дешеві блага навіть в умовах відсутності реальних конкурентів, оскільки це єдина можливість відстрочити їх появу). 

Стримування агресії

Ми розібралися з можливістю монополізації шляхом заволодіння переважним впливом, і побачили, що її немає. Однак варто розглянути ще один варіант, який стосується агресивного підкорення одних суб’єктів іншими, зокрема також необхідно розглянути ситуацію, коли вільне суспільство не являється всесвітнім, що робить його вразливим перед агресією з боку держав.

Почнемо з розгляду стану справ усередині вільного суспільства. Коли стає очевидним факт того, що монополізація недосяжна мирними шляхом, що ні у кого в ринкових умовах немає можливості просто все скупити і до безкінечності розширюватися, то наводиться аргумент про можливість агресивного підкорення всіх суб’єктів однією організацією або юрисдикцією шляхом їх завоювання. Цей аргумент стверджує, що для підкорення інших у вільному суспільстві не потрібно досягати переважного впливу ринкових шляхом, можна просто завойовувати слабших суб’єктів і тим самим розширювати вплив та поповнювати ресурсну базу. Вільне суспільство уможливлює війну всіх проти всіх[9]. Зрештою один суб’єкт, який завоює всіх інших, стане правителем, що і відродить державу.

Уникнути подібного сценарію досить легко, необхідно лише щоб різні суб’єкти вільного суспільства практикували Доктрину Стримування (ДС)[10] та між ними дотримувався Баланс Потенціалу Насилля (БПН)[11]. Ідея ДС полягає в запобіганні агресії з боку противника шляхом володіння озброєнням, здатним завдати йому неприйнятного збитку. Подібну роль може виконувати як зброя масового ураження, так і високоточна зброя (крилаті ракети, дрони тощо), за допомогою якої можна досить ефективно вразити, наприклад, лідерів ворожої юрисдикції, не зачепивши при цьому нікого більше. БПН же передбачає, що між учасниками вільного суспільства дотримується рівновага їх потенціалу прояву насилля, на відміну від державного суспільства, в якому потенціал прояву насилля близький нулю у громадян і нескінченності у держави.

Ідея ДС є досить очевидною, оскільки можна провести аналогію з чинним стримуванням агресії між державами через наявність у них зброї масового ураження та високоточної зброї, використання якої може завдати непоправної шкоди кожній зі сторін конфлікту, що робить сам конфлікт вкрай невигідним. Але розуміння БПН може зіткнутися з однією складністю. Зрозуміло, що самі по собі, у відриві один від одного, різні суб’єкти не можуть володіти навіть приблизно однаковою силою. Але, про що ми вже говорили раніше, розгляд суб’єктів вільного суспільства в повній ізоляції один від одного є грубою помилкою, оскільки всі вони прямо або непрямо пов’язані між собою договірними відносинами.

Якщо якийсь суб’єкт вирішить розірвати домовленості з іншим суб’єктом та напасти на нього, то йому доведеться мати справу не тільки з ним, а й зі сторонами, пов’язаними з жертвою агресії договірними відносинами. Як мінімум, від усіх таких суб’єктів можна очікувати прояв остракізму, що вже може вкрай негативно позначитися на добробуті агресора. Однак цілком очікувано і те, що між жертвою агресії та її партнерами будуть існувати домовленості про взаємний захист у випадку чийогось нападу. І, само собою, у партнерів є сенс дотримуватися цих домовленостей, тому що, по-перше, їм невигідно розростання агресора, оскільки в майбутньому вони самі можуть стати його наступними жертвами, а по-друге, в разі наявності розвинених репутаційних інститутів подібне порушення домовленостей може вкрай негативно позначитися на їх репутації та в результаті навіть можливе застосування до них остракізму з боку сторонніх суб’єктів, що тільки збільшує їх шанс стати жертвою агресора в майбутньому, адже навряд чи хтось захоче укладати з ними договір про взаємний захист після того, як вони вже одного разу такий договір порушили.

Саме договірні взаємовідносини між різними суб’єктами вільного суспільства і забезпечують дотримання БПН, оскільки кожен суб’єкт приблизно в рівній мірі захищений від агресії незважаючи на величину його власних сил.

Буде вірно сказати, що ДС та БПН корисні й у випадку агресивної поведінки з боку держав. Зброя стримування в руках вільних людей здатна відсторонити держави від втручання в їх життя, а взаємопов’язаність забезпечує те, що спроба будь-якої держави проявити агресію навіть в сторону лише одного суб’єкта зіштовхне її з протидією всього вільного суспільства відразу. Очевидно і те, що вільне суспільство з огляду на очікуване в ньому економічне процвітання та зростання ефективності внутрішніх взаємовідносин буде здатне проводити більш продуктивні військові операції, ніж аналогічні його масштабу держави. Також в сучасному інформаційному світі є можливість завдання державі-агресору репутаційних збитків шляхом викриття її проступків перед світовою громадськістю.

Крім усього цього варто згадати ще два важливих факторів. Перший фактор – екстериторіальність функціонування різних юрисдикцій. Якщо юрисдикції екстериторіальні, то прояв будь-яких агресивних дій загрожує величезними збитками для агресора через неможливість проведення чітких територіальних меж між своїми володіннями та володіннями опонента. В такій ситуації завдання комусь збитку заздалегідь передбачає і завдання непрямих збитків самому собі, оскільки цілі для атаки знаходяться дуже близько до власних об’єктів в територіальному плані. Мало хто захоче вести війну, ймовірність самогубності характеру якої вкрай велика.

Другий фактор – ні в одного суб’єкта у вільному суспільстві немає можливості примусити когось брати участь в агресивних діях. В той час, коли відносини між державою та її громадянами несуть примусовий характер, що дає їй можливість насильницького вилучення у них коштів для фінансування війни та використання їх самих як військової сили, відносини між суб’єктами вільного суспільства договірні, і спроба прояву агресії швидше за все відштовхне від агресора всіх тих, хто з ним співпрацює, оскільки вони мають повну можливість відмовитися від такої співпраці на користь взаємовідносин з іншими, більш миролюбними (тобто правильними з точки зору моралі багатьох людей) суб’єктами.

Ставлення людей до вільного влаштування суспільства

Ми розібралися з тим, що держава у вільному суспільстві не може відродитися ні мирним шляхом заволодіння переважним впливом, ні агресивним шляхом завоювання інших суб’єктів. Однак важливо розглянути ще один аспект, який стосується ставлення самих людей до держави та вільного влаштування суспільства.

Нерідко наводиться аргумент, що деякі (а можливо і багато які) люди в будь-якому випадку будуть хотіти повернення держави, оскільки для них життя в умовах незаперечного підкорення стало звичним, вони вважають такий стан справ нормальним, і саме тому варто очікувати повстання проти вільного влаштування суспільства та створення нових політичних органів управління. Можна досить легко побачити недійсність цього аргументу просто глянувши на те, як люди ставляться до сфер діяльності, що функціонують переважно приватним шляхом. Мало у кого виникає думка, що всі повинні бути клієнтам тільки однієї організації в будь-якій сфері діяльності, для більшості людей звичайний такий стан справ, при якому різні люди споживають їжу в різних ресторанах, лікуються в різних клініках, вчаться в різних навчальних закладах, оформляють різні страхові контракти в безлічі страхових компаній, купують квартири та будинки в різних житлових комплексах тощо. Подібному погляду піддаються тільки ті сфери діяльності, в яких переважають політичні методи управління. Можна очікувати, що зміна моделі функціонування даних сфер діяльності з політичної на ринкову змінить і ставлення до них самих людей.

Суспільний устрій, який дає кожній людині можливість приймати рішення щодо власного життя приватним шляхом, не вдаючись до політичних методів управління та нікому не підкоряючись, буде сприйматися людьми як звичайний стан справ.

IV. СТРАТЕГІЯ СВОБОДИ

Як тільки всі негативні аспекти державної діяльності та політичного управління стають очевидними та незаперечними, як тільки можливість існування, життєздатність та стійкість вільного суспільства, заснованого на договірних відносинах між приватними суб’єктами, більше не ставляться під сумнів, залишається лише один аргумент, що висувається на захист нинішніх порядків.

Як досягти вільного суспільства? Вас, прихильників свободи, дуже мало, а більшість приймає поточний стан справ. Ви не маєте такої людської та фінансової підтримки, що є у держав. Вас просто ніхто не підтримає, мало того, нинішня влада постарається запобігти спробам реалізації ідей свободи. Повна свобода діяльності та взаємовідносин – ідеал, корисний як орієнтир, але ніяк недосяжний на практиці.

Такий скептицизм часто спостерігається не тільки у прихильників інституту державності, а й у багатьох із тих, хто згоден з висунутими раніше в цій праці твердженнями. Саме тому дуже важливо розглянути шляхи практичного досягнення вільного суспільства, щоб розвіяти всі сумніви та не допустити перетворення ідей свободи в якийсь неможливий та недосяжний ідеал, а також проаналізувати помилки та проблеми, що виникають при виборі того чи іншого шляху, з метою уникнення їх появи в практичній діяльності.

Поширення ідей свободи

Зрозуміло, щоб ідеї свободи отримали прихильників, їх необхідно поширювати. Цьому можуть сприяти створення нових теоретичних матеріалів стосовно теорії вільного суспільства, або популяризація тих, що вже існують; ідеї можуть бути представлені у вигляді величезних наукових праць з великою кількістю розглянутих моделей, або ж їх можна продемонструвати в невеликих статтях і відеороликах; нарешті, ідеї можна поширювати серед своїх знайомих просто розповідаючи їм про них.

Наукові праці обсягом в сотні сторінок з великою кількістю формул, моделей та різноманітних понять необхідні з метою створення твердого теоретичного фундаменту вільної суспільної системи, але вони не можуть служити як матеріал для популяризації ідей свободи серед широких мас людей. Такі праці можуть бути ефективно використані лише теоретиками в процесі подальшого розвитку теорії, та практиками, що вирішили присвятити значну частину свого життя реалізації тих чи інших ідей свободи.

При написанні даної праці я був націлений на створення максимально простого для популяризації теоретичного матеріалу. Тому мною було обрано формат короткого викладу основних аспектів теорії вільного суспільства. Саме це я і пропоную кожному, хто бажає поширювати ідеї свободи – висування простих, загальних, доступних для розуміння багатьма людьми концепцій. Звичайно, важливо при цьому не упустити значущих теоретичних аспектів, але й необхідно викладати все дуже коротко та лаконічно, щоб уникнути необхідності кожного разу проводити довгі багатогодинні лекції з суспільної, політичної та економічної теорії. Раніше я сам допускав таку помилку і в результаті читав подібні лекції кожному своєму співрозмовнику. Можливо, це давало певні результати, але вимагало занадто значних трат часу. Поступово я виробив аргументацію, представлену в цій праці, яку можна досить швидко та легко викласти будь-кому, не допускаючи при цьому неточностей (що легко може статися при викладі великого теоретичного матеріалу), а значить і уникаючи зайвих запитань від самого співрозмовника. Такі концепції, як теорія стаціонарного бандита, децивілізація, взаємопов’язаність суб’єктів, баланс потенціалу насилля тощо, викладені в цій праці, досить прості в розумінні та не вимагають глибокого теоретичного аналізу при їх поясненні. Саме на подібних концепціях необхідно зосередити увагу при популяризації теорії вільного суспільства.

Розібравшись з питанням ефективного підходу до поширення ідей свободи, ми можемо розпочати розгляд можливих методів реалізації вільного суспільства на практиці.

До свободи через колонізацію

Найпростішим варіантом створення вільного суспільства є колонізація незайнятої ніким території прихильниками вільних діяльності та взаємовідносин. У такому випадку воно сформується природним чином без необхідності розбиратися з політичною системою.
Але в нинішніх реаліях даний підхід зіштовхується зі значною проблемою – вся територія, придатна для колонізації, вже зайнята державами, а колонізувати Антарктиду або якісь дрібні безлюдні острови посеред океану немає сенсу, мало хто захоче в подібному брати участь через занадто величезні економічні збитки, куди більш значні, ніж збитки життя під гнітом держави.

Колонізаційний шлях може бути дійсним, якщо зникнуть всі претензії з боку будь-яких держав на якусь незаселену та придатну для колонізації територію, що можливо лише в разі розпаду якоїсь держави із-за кризового стану внутрішніх справ.

Також варто пригадати ідею сістейдінга – створення вільних спільнот в незайнятих державами міжнародних водах[12]. Очевидно, що на даний момент це можливо лише в зовсім незначних масштабах, про створення на плаву, наприклад, великих міст з розвиненою інфраструктурою не може бути й мови. Вирішити цю проблему може лише технологічний прогрес.

Зрозуміло, що колонізація та сістейдінг не можуть бути стійкими підходами без використання доктрини стримування, інакше ймовірна поява претензій до вільного суспільства з боку держав.

До свободи через владу

Ми вже розглядали політичний шлях у світлі реалізації різних ідей, і прийшли до висновку, що він може тільки нашкодити їм. Але що буде, якщо використовувати політичну владу з метою руйнування державної системи, тобто заради її ж знищення?

Цілком можна припустити, що є люди, які хочуть знищити державу та які не відступлять ні на крок від цього бажання і перебуваючи при владі зроблять все, щоб якомога швидше держава зникла та була заміщена вільним суспільством. Зрозуміло, що навіть такі люди не можуть гарантувати безпомилковість своїх дій, особливо це стосується політичної влади, яка, як ми вже зауважували раніше, має певні характеристики, що вносять економічну неефективність в прийняті з її використанням рішення. Також вони не можуть гарантувати того, що в урядові органи не проникнуть люди, які хочуть так чи інакше зберегти державу. Таке цілком ймовірно з декількох причин.

Якщо прихильники свободи прийдуть до влади демократичним шляхом, то їм доведеться рахуватися з думкою інших політичних сил, які будуть всіляко використовувати свій вплив з метою не допустити значне зменшення державної влади. В кращому випадку вони можуть дозволити тільки розширення свобод в окремих сферах діяльності, і то подібні свободи будуть фіктивними зважаючи на їх регуляцію державним законом. Кожна така фіктивна свобода в рамках державного управління буде означати не зменшення, а навпаки – розширення держави. Чим більше у держави законів, тим більше її повноваження та влада. Державні закони не можуть дати будь-яких дійсних свобод, боротьба за них не має жодного сенсу, тільки позбавлення від них, а не створення нових, «дерегулятивних» законів, може насправді звільнити людей.

Припустимо, що прихильники свободи змогли повністю підкорити собі владу, скасувавши демократичну систему управління та встановивши тимчасову диктатуру, націлену в кінцевому результаті на знищення держави. Але навіть такий варіант не позбавляє від деяких проблем.

По-перше, можливий розкол всередині сформованого уряду, в ньому цілком можуть виявитися люди, які будуть хотіти зберегти державну владу. Особливо це можна очікувати від прихильників ідеї мінімальної держави (мінархістів), для яких люди, що бажають повної свободи, являються лише стратегічними союзниками в процесі захоплення влади, але чиї ідеї не повинні бути реалізовані повною мірою. Прихильники повної свободи досить схильні приймати мінархістів у власні ряди з метою швидкого та легкого збільшення людських сил шляхом залучення до руху свободи людей з близькими їм ідеалами, проте таке рішення в результаті здатне обернутися для них серйозними проблемами.

По-друге, деякі з тих людей, хто раніше цілком виступав за свободу, можуть піддатися впливу безмежної влади, здатної задовольнити всі бажання (крім пов’язаних з реалізацією ідей свободи), та в результаті перестати прагнути знищення держави. «Влада розбещує, абсолютна влада розбещує абсолютно»[13].

Особливо цим факторам сприяє те, що створення вільного суспільства вимагає деякого часу, оскільки всі необхідні для його функціонування інститути та суспільні механізми не можуть виникнути миттєво. Держава зробила все, щоб деякі значні сфери діяльності були підпорядковані переважно політичним методам управління та не мали ринкових аналогів, і за той час, який потребується для приватизації політизованих сфер та виникнення ринкових структур, що забезпечать функціонування вільного суспільства, більшість представників тимчасової диктатури можуть стати мінархістами або піддатися впливу влади, відкинути ідеї свободи та зупинити процес усунення держави.

В результаті ми бачимо, що політичний варіант в даній ситуації зіштовхується з низкою проблем, ймовірність виникнення яких досить велика. Звичайно, в разі їх розв’язання ідеї свободи можна досягти цим шляхом, проте точно не варто ставитися до даних проблем легковажно, оскільки найменша помилка може призвести до вкрай негативних наслідків та краху спроби встановлення вільного суспільного устрою.

До свободи через протидію державі

Ще один варіант досягнення суспільства, заснованого на свободі діяльності та взаємовідносин, пропонує, власне, свободу діяльності та взаємовідносин, що функціонує на противагу державній діяльності та примусовим взаємовідносинам. Стратегія досягнення вільного суспільства шляхом витіснення держави з суспільного життя являється частиною філософії агоризму[14].

При достатньому поширенні серед людей ідей свободи можна очікувати, що вони будуть вести діяльність в обхід державних регуляцій та заборон, а також почнуть протистояти державному втручанню. Така поведінка допоможе вирівняти баланс потенціалу насилля в їх користь. Відмова від сплати податків, невизнання державних законів і створення альтернативних державній систем взаємовідносин суб’єктів можуть сильно похитнути позиції держави та навіть підштовхнути її в кризовий стан справ. Кінець держави настане, як тільки вона більше не зможе отримувати достатньо податкових коштів і її наказам перестануть підкорятися.

У подібних суспільних змінах дуже важливим є розуміння того, що ворогом вільних людей являється не конкретний уряд, а саме держава. Більшість протестів проти влади несуть антиурядовий характер, однак зміна уряду в рамках системи, що вже існує, не може щось змінити в довгостроковій перспективі, все повернеться туди, де і починалося. Тільки витіснення державної системи вільними взаємовідносинами може внести дійсні зміни в життя людей. Зрозуміло, щоб досягти протесту проти держави, а не лише проти уряду, необхідно поширювати ідеї свободи та формувати приватні альтернативи державній системі управління. До помилки зміни уряду замість зміни суспільного влаштування призводить саме відсутність видимих ​​альтернатив, які теорія вільного суспільства, діяльність приватних суб’єктів та добровільні взаємовідносини між ними цілком можуть надати.

До цього всього варто додати те, що люди здатні використовувати репутаційні інститути відносно представників держави. В умовах сучасного інформаційного світу можна досить легко викрити будь-якого слугу стаціонарного бандита перед обличчям громадськості й цим же налаштувати її на негативне до нього відношення. Розвиток приватних репутаційних сервісів посприяє процесу дискредитації всіх ініціаторів державного насильства. Кінець держави наблизиться, якщо її представники зіткнуться з ненавистю та погрозами з боку людей через виставлення їх вчинків і діяльності на загальний огляд.

Крім того, вирівнювання балансу потенціалу насилля передбачає можливість опору людей втручанню держави в особисте їх життя, тобто використання ними доктрини стримування. Люди, які мають на руках зброю, здатну забезпечити стримування агресії державних агентів, мають куди більше шансів уникнути насильницького підкорення. Виробництво дешевого та доступного для всіх озброєння, а також створення різних механізмів завдання збитків життю державних агентів зможуть сильно похитнути позиції стаціонарного бандита та не дати йому здійснювати насильство відносно вільних людей.

У тому випадку, якщо ідеї свободи підтримуються лише населенням певної частини території держави, то можливе використання сепаратизму як інструменту боротьби з нею. Але сепаратистські дії зіштовхуються з помилкою створення нової держави, що в разі переслідування ідей свободи неприпустимо. Сепаратизм в першу чергу повинен нести особистісний характер, саме особистість повинна бажати покинути державу, а територіальне від’єднання необхідно проводити лише під егідою добровільної домовленості вільних особистостей про спільний вихід з-під державної юрисдикції, а не з метою зміни одного володаря на іншого.

Перспектива свободи у світових масштабах

Під кінець праці додам декілька слів про те, як поява локального вільного суспільства може вплинути на світ в цілому. Через неефективність функціонування держав із-за перелічених в першому розділі аспектів, вони будуть відставати від вільного суспільства в економічному плані. Кризи будуть ще сильніше бити по ним, оскільки інвестиції, капітал і людська сила тепер зможуть мігрувати туди, де кризова ситуація їм не загрожує так сильно, тобто на територію вільного суспільства. Активи вільного суспільства, такі як використовувана його учасниками валюта, накопичений ними капітал, акції організацій, що функціонують на його території, будуть тільки рости у своїй вартості.

Таким чином запуститься ланцюгова реакція. Економічні кризи будуть працювати на користь вільного суспільства та на шкоду державам. У людей, що живуть на території держав, буде лише два варіанти запобігти кризовому становищу або позбутися від його наслідків: мігрувати в вільне суспільство, що вже існує, або ж організувати власне на своїй території. В результаті локальна реалізація ідей свободи цілком може посприяти змінам у світовому суспільному устрої, оскільки вона ускладнить життя державам і продемонструє людям більш ефективну модель взаємовідносин.

ДЖЕРЕЛА

1. Людвиг фон Мизес «Человеческая деятельность», Часть первая – I. Действующий человек;
2. Подібне формулювання результатів державної діяльності висунув філософ індивідуалістичного анархізму та суб’єктивізму Макс Штірнер у своїй праці «Единственный и его собственность»;
3. Мансур Олсон «Диктатура, демократия и развитие», Экономическая политика: журнал. – 2010. – № 1. – С. 170;
4. Ганс-Герман Хоппе «Демократия – низвергнутый Бог», Глава 1 – Временные предпочтения, правительство и процесс децивилизации;
5. Панархія – концепція форми правління, яка охопила б усі інші, висунута Полем Емілем де Пюідом в однойменній статті 1860 року. Підтримуючи економіку невтручання (laissez-faire), він застосував цю концепцію до права людини обирати будь-яку форму правління, без необхідності переїжджати зі свого нинішнього місця проживання;
6. Фрэнк Доббин «Формирование промышленной политики», Глава II.  США – Техническая и управленческая координация;
7. Paul R. Milgrom, Douglass C. North, Barry R. Weingas «The Role of Institutions in the Revival of Trade: The Law Merchant, Private Judges, and the Champagne Fairs», Economics & Politics (1990), vol. 2, pp. 1-23;
8. Хороший опис того, як функціонували спільноти взаємодопомоги, дав Девід Грін у праці «Возвращение в гражданское общество»;
9. Війна всіх проти всіх – поняття соціальної філософії Томаса Гоббса, яке стверджує, що без державного контролю кожна людина керується лише егоїстичними потребами та інтересами, що вона прагне отримати якомога більше благ і уникнути страждань за будь-яку ціну, в тому числі й ціну посягання на життя інших людей. Це призводить до постійних конфліктів та війни всіх проти всіх;
10. Доктрина стримування – ідея того, що слабкий суб’єкт може стримати прояв агресії з боку сильнішого противника із-за володіння зброєю, здатною завдати йому неприйнятного збитку. Ця доктрина набула великого значення як військова стратегія під час Холодної Війни щодо застосування ядерної зброї – у вигляді концепції взаємного гарантованого знищення (MAD). Пізніше стратегії стримування стали розвиватися в бік використання високоточного озброєння (крилатих ракет, дронів тощо);
11. Поняття потенціалу насилля використав Олександр Аузан в лекції «Эволюция оседлого бандита» під час розгляду умов стійкості мирного бездержавного суспільства, описаних Джеком Хіршлейфером у праці «Анархия и её распад». Однією з умов моделі Хіршлейфера є те, що значення параметра рішучості прояву агресії будь-яким суб’єктом в умовах анархії має бути менше одиниці, тобто для самих суб’єктів має бути більш вигідним займатися продуктивною діяльністю, ніж захопленням чужої власності;
12. Сістейдінг – проживання в вільних спільнотах, що знаходяться у відкритому океані поза юрисдикцією будь-якої конкретної держави. Одні концепції сістейдінга пропонують використання та модифікацію крейсерських судів. Інші пропонують переобладнання нафтових і списаних зенітних платформ або будівництво плавучих островів;
13. Дана фраза була висловлена ​​англійським істориком і політиком лордом Актоном та з часом стала афоризмом;
14. Агоризм – політична філософія, заснована Семюелем Едвардом Конкіним III та розроблена за участю Дж. Ніла Шульмана, що має в якості своєї кінцевої мети досягнення суспільства вільного ринку, в якому всі відносини між людьми будуються на добровільному обміні. Це революційна стратегія, спрямована на наближення краху держави, але не шляхом нападу на неї, не шляхом проникнення в неї, а шляхом її ігнорування.


На даній сторінці знаходиться текст другої частини праці, що вміщує в собі продовження другого розділу, третій та четвертий розділи, а також перелік джерел. Першу частину праці ви можете переглянути тут.

Категория: Книги | Добавил: ukroliberty (2020-04-09)
Просмотров: 96 | Рейтинг: 0.0/0
Вы можете отблагодарить автора материала донатом по следующим реквизитам:

BTC: 19LwwiQKi6wpiW5mto6CmNrNtQWUK8AcFL
ETH: 0x40524e03255b44e45f9821a52abaabddf7d8de2d
LTC: LcGSfdYKpZxmNeP46UY2uJZsVUB6Ptyirr

Для просмотра полного списка реквизитов нажмите здесь.
Всего комментариев: 0
avatar